Пригодницький роман «ТИГРОЛОВИ»
… Через степи та ліси з центру країни мчав потяг. Дихаючи полум’ям і димом, летів на схід дракон. Із вагонів-коробок дивилися сумні очі людей, яких везли на каторгу. Серед них Григорій Многогрішний (25-річний авіатор з України). Інколи спецешелон зупинявся, і тоді сам начальник поїзда біг і перевіряв, чи на місці арештований Григорій Многогрішний. Коли ешелон прибув на станцію призначення, до океану, виявилося, що арештант утік, і сотні вигнанців з Вітчизни пораділи за свого мужнього товариша. По всіх прикордонних заставах передавалася телеграма про втечу злочинця.
Тим же шляхом мчав блискучий і комфортабельний «Тихоокеанський експрес нумер один», везучи привілейованих пасажирів, шукачів пригод, у казковий край, ельдорадо – до Хабаровська. Адже там водилися уссурійські тигри, чарівний корінь жень шеню, котрий описав Арсеньєв у знаменитому творі «Дерсу Узала». Цим поїздом їхав майор Медвин. Зверхньо поглядаючи на пасажирів, які, на його думку, рано чи пізно опиняться в нього «під слідством». Тут йому повідомляють, що втік засуджений на 25 років Многогрішний, котрого майор допитував і мучив два роки, а все-таки не міг зломити, тому й ненавидів.
Перед утікачем була безмежна чотириярусна тайга. Нетрі, несходимі, незміряні. Стежкою іде двонога істота – обідрана, худа, зовсім молода та безсила, обличчя заросло щетиною. Ішов 5-й день. Він біг стежкою до знесилення, знаходив якісь корінці та ягідки, щоб підкріпитися. Довелося забрати в бурундучка горіхи – його запас на зиму, і це був єдиний злочин юнака. У тайзі не видно було ніяких ознак людського життя. Але він боявся зустрічі з людьмиТільки на березі річки знайшов іржавий ніж. Почувши крик про допомогу, кинувся рятувати мисливця, на якого напав ведмідь, і втратив свідомість.
Коли Григорій прийшов до тями, то побачив себе у світлиці, схожій на ту, що була вдома; побачив дівчину, яку звали Наталкою, як і його сестру, й жінку, схожу на матір. Це була родина тигроловів Сірків, вихідців з України. Він урятував Наталку, а Сірки його виходили, не питаючи, хто він і звідки. Григорій дізнався, що Сірки ловлять тигрів живцем і здають їх у Хабаровськ. За це їм платять товаром – так і живуть. У цей край приїхали морем давно, потихеньку освоювали пущу. При роботящих руках тут роздолля – і ліс, і риба, і звір, і ягода, і хліб родить – тільки працюй. Це була нова, щасливіша Україна, де селища розташовані за сотні кілометрів одне від одного, але називалися: Київ, Чернігівка, Полтавка, Катеринослав. Сірчиха розпитувала про нинішню, справжню Україну, і Многогрішному не хотілося засмучувати її, розказувати, яке лихо скоїлося і коїться.
Коли Григорій одужав, Сірки взяли його з собою полювати на ізюбрів (оленів), молоді роги яких були сировиною для цінних ліків. Юнак подружився з Грицьком, сином Сірка, закохався в Наталку. Але й він, і вона були гордими, не признавалися в цьому навіть собі. Тільки змагалися між собою. Наталка володіла мисливськими навичками нарівні з чоловіками. Григорій теж виявився вправним стрільцем, сміливим і допитливим мисливцем.
Настала осінь. Грицько і Григорій оселилися на дальній Сірковій заїмці, ловили рибу, стріляли качок і носили сіно, їли виноград. Аж тут Григорія вкусила гадюка, і ніяке лікування не допомагало. Та за чотири дні організм сам подужав отруту. Тут приїхала Наталка. Побачивши, що хлопці живі-здорові, зробила навмисне байдуже лице.
Взимку Сірко і Григорій полювали на білок. Одного разу, блукаючи самотою Григорій натрапив на стадо вепрів. Довелося залізти на дерево. На морозі довго не всидиш. Пішов у завірюху, без сірників, без путньої зброї. І заблукав. Присів відпочити та й заснув. Прокинувся від того, що його лизав Наталчин пес Заливай. Дівчина його відшукала. Пішли далі й заблукали вже вдвох. Довелося пересиджувати хуртовину в бур’яні під скелею. Наталка біля нього задрімала, а він не витримав і поцілував її крадькома.
Наталка прокинулася, спалахнула й пішла геть, а юнак довго мучився, картав себе, думаючи, що образив дівчину.
Йшли додому безупинно день і ніч, щоб устигнути на Різдво. І таки встигли, відсвяткували, додержуючись усіх зворушливих і поетичних народних обрядів. Святвечір – усі зібралися вдома. Григорій хотів веселитися, але не міг – туга брала.
Після свят Гриць із Григорієм їдуть до Хабаровська – здавати хутро, поновити контакти, набрати боєприпасів та оформити дозвіл на зброю. У вагоні зустріли українських заробітчан, тисячі яких зірвано з місця й кинуто по всіх світах. Поряд їхали ешелони з репресованими, і Григорія обсіли чорні думи. У Хабаровську було багатолюдно. Хлопці, здавши хутро, зайшли до ресторану. По дорозі за ними ув’язалося двоє, ледь від них утекли та вскочили в ешелон. Хлопці навезли Наталці цукерок, «духів» та гребінців, а вона назвала їх дурнями й сказала, що краще привезли б пістолет того, хто намагався на них напасти.
Сірки збираються на полювання на кішок (на ловлю тигрів). Григорій замінив їм їхнього загиблого сина Миколу. Йшли з легким вантажем, просуваючись де верхи, де на лижах. Натрапили на «Лісову пошту». На снігу було написано: «Фійона Медвину привіт передавала». Григорія наче хто кулаком по вуху торохнув – невже той самий слідчий, який катував на допитах? Зупинилися біля «хати» Інокентія Петровича, залишили коней, стали на лижі та пішли далі. Старий вводив Григорія в курс його ролі.
Розпочалося захопливе й небезпечне полювання на тигра. Від швидкості і вправності кожного мисливця залежить життя інших. Сіркам вдалося впіймати «кішку». Для неї зробили дерев’яну клітку, яку поставили на лижі. Також знайшли мертву (застрелену) тигрицю. Коли повернулися у свій намет, виявили, що хтось забрав шкурку соболя і сокиру.. Хтось наважився порушити тайговий закон і взяти чуже. Неподалік Григорій знайшов на снігу недопалок – мундштук дорогої цигарки «Золота марка», і серце його стиснулося – такі цигарки завжди курив Медвин. Він кинувся в погоню і здогнав сани. Коні шарпнулися, із них вивалилося двоє військових. Многогрішний вистрелив у «товаріща слєдоватєля» і написав на снігу: «Судив і присуд виконав я – Григорій Многогрішний», щоб нікому іншому не довелося відповідати.
Григорій зрозумів, що за одним махом відтяв усе: і ворогів, і друзів, і спокій. Аж раптом… Наталка! Юнак сказав їй, що зробив те, що повинен був зробити, — убив дракона. Вона нічого не бачила… Він піде тепер далеко звідси, а вона потім розкаже своїм. Наталка з болем, жалем і любов’ю в голосі спитала, куди ж він піде… можна переховатися в нетрях. Григорій заперечив: це великий собака. Він відбивав безвинним людям печінки, ламав кості, видряпав би й серце, якби дістав. Його він мучив два роки, потім відправив до божевільні. І все лише за любов до Батьківщини. Йому, Григорієві, вдалося втекти, його знову впіймали і мучили, потім засудили на 25 років каторги. Він знову втік – вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда. І, на щастя, потрапив до них, Сірків. Як каже їхня мати, сміливі завжди мають щастя. Наталка припала до нього й залилася плачем, поцілувала його, віддала свою зброю, показала дорогу й пішла.
Три дні він ішов снігами і боровся сам з собою. Дійшов на стару пасіку Сірка. Підійшов до хати, собаки забрехали. Григорій свиснув, і собаки опинилися біля нього. У старих усе валилося з рук. Сірко, похиливши голову, синів похнюпившись, подумки порівнював Григорія з гордим тигром. В хаті була гнітюча мовчанка. Грицько гнівався на побратима, що той зник, нехтуючи його дружбою, навіть не попрощався. Раптом в сінях зашелестіло. Зачинивши двері, біля порога стояв Григорій. З материних очей покотилися сльози. Наталка стояла край столу, смертельно бліда. Григорій сказав, що прийшов попрощатися. Стара зібрала рюкзак на дорогу, батько застібав ґудзик йому на грудях. Тут увійшла Наталка, виряджена, як на полювання. Стала посеред хати біля Григорія. Зблідла Наталка вискочила з хати, прочитавши в очах юнака відповідь на своє німе питання. Ввійшла знову, одягнена, як на полювання, взяла за руку Григорія і попросила батьків їх благословити, бо вона йде з ним. Став хлопець на коліна перед Сірчихою, як перед власною матір’ю, бачачи, що дівчина може переступити батьківське слово заради нього. Батьки зрозуміли, що це щастя дочки, й благословила дітей. Вони взяли з собою пса Наливайка, який повинен принести батькам звістку, коли вже будуть у безпеці.
Однієї ночі на Маньчжурському кордоні зчинилася тривога, почалася стрілянина. Ловили порушників кордону. Це були двоє на лижах і величезний пес. Вони в одному кінці селища Пашкове підпалили копицю сіна, прикордонники побігли туди, а втікачі спокійно перейшли кордон навпроти селища.
А на тім боці Амуру стояли винуватці, весело відсапуючись, розхристані, і так, наче подуріли. Закохані дали волю своїм почуттям. Наталка нагодувала пса, прив’язала до його нашийника записку, обачливо приготовану ще вранці, й відправила додому, щоб повідомити, що вони в безпеці.
Шлях їм прослався вперед, в невідоме. Десь навколо світу. Приготовані на всі труднощі, на жорстоку боротьбу, вони спалили всі кораблі за собою та й вірили у свою зорю, що присвічувала їм шлях, — шлях в життя. Шлях туди – десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну.
Преса була сповнена сенсаційними повідомленнями: по-перше, про озброєну банду ворогів народу на чолі з Григорієм Многогрішним, яка вбила начальника особового відділу НКВД Медвина, «славного і доблесного чекіста, що в боротьбі з ворогами не знав жалості і що рука в нього не дрижала ніколи…»; по-друге, повідомлення про конфлікт на кордоні, про кількагодинний бій і відбиття великої диверсійної групи ворогів, що хотіла проламати «границю на замку».
Другого дня після приїзду Сірка з Хабаровська, надвечір, прибіг схудлий і здичавілий Заливай із запискою Наталки. То був радісний день для Сірків. Пса виходили, а на п’ятий день вранці Заливая не дошукались. Вірьовка була, Заливая не було. Зринув десь уночі і втік. Одчайдушний і безмежно вірний пес розумів дружбу по-своєму і зробив так, як воліло йому собаче серце. Подався доганяти без усякої надії наздогнати, але сміливі завжди мають щастя.