ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (ТОБІЛЕВИЧ)
«СТО ТИСЯЧ» (Комедія в 4-х діях)
Дійові особи: Герасим Никодимович Калитка – багатий крестьянин;
Параска – жінка його;
Роман – син їх;
Савка – кум Герасима;
Бонавентура – копач;
Невідомий – єврей;
Мотря – наймичка;
Гершко – посередник;
Клим – робітник.
На початку комедії бачимо Невідомого, який говорить про якусь комерцію, що сам видумав.
Роман з Мотрею кохають одне одного і вирішують восени одружитися.
Всі думки Герасима про землю: «Ох, земелько, свята земелька… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить… Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин…». Але він заздрить Жолудю та Смоквинову, подумує наважитись купити у жида 100 тисяч фальшивих грошей.
До Герасима приходить кум Савка позичити грошей, щоб видати Жолудю за землю. На це Калитка просить принести йому запродажню на воли. Савка: «…Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя».
Невідомий приходить до Герасима, показує фальшиві гроші (насправді вони — справжні), говорить, що і в того в кармані є фальшиві купюри. Домовилися про те, щоб у понеділок ввечері на вокзалі в туалеті обміняти 100 тисяч фальшивих грошей на 5 тисяч справжніх.
Герасим хоче обміняти фальшиву купюру, яку дав йому жид, у казначействі. «…Самому страшно… Хіба взять кума у компаньйони».
Копач говорить Герасиму: «Практіка, опитность – велікоє дєло. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете…». Калитка запитує, чи не знає той якої багатої дівчини для Романа. Копач згадує про дочку Пузиря. Вони з Романом поїдуть ніби поросят купити, а там і подивляться на дочок.
Герасим говорить Роману, що завтра він поїде до Пузиря дивитися на дочок. Роман відповів, що вони покохалися з Мотрею і батько обіцяв їх оженити. На це Герасим відповів, що він пожартував щодо одруження.
Калитка прокидався раніше за всіх. Копач пропонує зробити дзвоник: подзвонив – «…сам ще лежиш, а там встають». Герасим відповів: «…Я буду лежати, то всі будуть лежать…». Раптом він помітив, що Клим щось несе під пахвою – «Хліба взяв окраєць, поки до обіда, то їсти захочеться…», — пояснив робітник. Герасим йому: «…Однеси зараз назад – гріх у неділю снідать… Настане день, то роботи не бачиш, а тілько чуєш, як губами плямкають».
Параска говорить Герасиму, що нікого, крім Мотрі, за невістку бачити не хоче, що вона гарна, здорова, коло всього хазяйка: хліб пече та борщ варить так, що всі не нахваляться. Герасим їй: «…чим краще спече, .. тим більше робітники з’їдять… Мені треба невістку з приданим, з грішми».
На свято Параска вирішила їхати з Мотрею до церкви, попросила запрягти коней. Герасим: «…Худобу ганять в празник гріх… Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи». Вони сваряться, Герасим хоче вдарити дружину, але входить Копач, і Калитка цілує жінку.
Роман говорить батьку, що коли був у Пузиря, то його і в горниці не кликали, а обідав він на кухні. Герасим називає їх білоручками та дармоїдами, говорить, що така невістка йому не потрібна. «… Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їсти, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Їдеш день – чия земля? Калитчина! Їдеш два – чия земля? Калитчина!..».
Приходить Савка – у казначействі «фальшиві» гроші обміняли.
Герасим говорить, що одружить Романа на Мотрі, бо Пузир «обідив» сина.
Роман передає через матір батькові, що приїздив жид і сказав, щоб той був завтра у Смоквинова з грішми, бо Жолудь землю перекуповує.
Параска дивується, чому її чоловік радіє, веселий такий.
Герасим з Савкою поміняли гроші – несуть мішок. Калитка радіє, що замість 5 тисяч жидові тільки 3 тисячі віддав. Не хоче ділитися з кумом, говорить: «…Нехай у мене будуть на схові». Відкрили мішок – а там папір, «…тілько на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші».
Герасим хватає пояс та вибігає. Копач побачив, що той висить на перекладині і рятує його. Савка: «…я навіки одрікаюсь від них (грошей), ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає». Герасим говорить: «…Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! »