П’єса “Наталка Полтавка”
Дійові особи:
Возний Тетерваковський Борис
Горпина Терпелиха – вдова
Наталка – дочка її
Петро – коханий Наталки
Микола – далекий родич Терпелихи
Макогоненко – виборний села.
ДІЯ І
Наталка сумує за Петром, говорить: “Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти”. Зустрічає возного, той зізнається, що її “давно уже – теє-то як його – полюбив…” Наталка відповідає: “Знайся кінь з конем, а віл з волом,.. шукайте собі в городі панночки… Перестаньте жартовати. Моє все багатство єсть моє добре ім,я; через вас люди начнуть шептати про мене…”Возного зустрічає виборний та говорить про Наталку: “Золото – не дівка!.. Крім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке у неї серце добре, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудящя…” Але вона бідна сирота, тому її ніхто сватати не квапиться. На це возний відповів, що чув, що до Наталки пристойні женихи сваталися: “тахтауловський дячок”, “волосний писар”, “підканцелярист із суда” та інші. Виборний гворить, що Наталці потрібен не письменний, а хазяїн добрий і що він чув, як був ще живий батько Наталчин і вони жили в Полтаві, то прийняв до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний, роботящий; він од Наталки старший був годів на три або чотири. Вони його любили, як сина, і Наталка його покохала. Але батько почав пити, гуляти, покинув свій промисел, розточив усе добро; через Наталку вигнав Петра з дому; умер батько в бідності і без куска хліба залишив жінку та дочку. По його смерті Терпелиха продала хату і перейшла у село. Возний просить виборного, щоб той поговорив з матір,ю Наталки та з нею самою про одруження. Виборний говорить, що Наталка не промах, розумна і догадлива дівка.
Терпелиха розмовляє з Наталкою, згадують батька. Наталка говорить: “Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват”. Терпелиха говорить доньці, щоб та виходила заміж, а Петра забула, “…покійний твій батько, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде”. Наталка плаче та просить не губити її. Терпелиха: “… Я тобі не ворого. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він?.. нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна… може, і одружився де, може, забув і тебе”. Наталка говорить: “Петро не такий; він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер бідні – о, з кінця світа прилинув би до нас на помощ… Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра…”
До них приходить виборний, говорить, що Наталка вже не дівка – пора заміж. Терпелиха йому: “…Хоть і не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обіщала для мого покою за первого жениха, аба б добрий, вийти замуж”. Виборний говорить, що на приміті є чоловік, і поважний, і багатий, і Наталку полюбив. Наталка (одна): “Не минула мене лиха година; возний гірше реп,яха причепився… Що зо мною буде?”
ДІЯ ІІ.
Микола думає про себе: “Один собі живу на світі, як билинка в полі; сирота – без роду, без племені, без талану і без приюту… Був у городі, шукав міста, но скрізь опізнився… Піду на Тамань, пристану до чорноморців. Хоть із мене і непоказний козак буде… Тілько там треба утаїти, що я письменний: у них, кажуть, із розумом не треба висовуватись…” З,являється Петро. Запитує, яке це село, розповідає про себе, що він бурлака, тиняється од села до села, а зараз іде до Полтави. Немає у нього ні родичів, ні знайомих, прохає Миколу бути його приятелем.
Підійшовши до хати Терпелихи, побачили, як звідти виходять возний та виборний, перев,язані рушниками. Виборний бачить Миколу і говорить, щоб той поклонився возному і поздоровив його із заручинами. Вони йдуть, а Микола говорить Петру: “То виборний Макогоненко; чоловічок і добрий був би, так біда – хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається…” Микола розповідає про Наталку, що вони дуже бідні, родом із Полтави. Петро зізнається, хто він, що це його Наталка любила та обіцяла до смерті не забути. Микола говорить, що піде до дівчини і все їй розповість. Петро відповідає: “Нехай я один буду горювати і сохнути з печалі. Нащо їй вспоминати об тім, якого так легко забула!”
Петро думає: “Чотири роки уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тогді і любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки; но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі. Все, здається, близило мене до щастя; но, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь…” Підходить до нього виборний, розмовляють про Харків. Петро говорить, що це гарне місто і він навіть у театрі був. Але виявляється, той не знає, що це таке: “город чи містечко”? Підходить до них возний, забирає воборного і вони йдуть до майбутньої тещі.
Приходить Микола, говорить Петру, що Наталка обіцяла сюди вийти. Приходить дівчина, говорить Миколі, що кохає одного лиш Петра, що втопиться в річці, але не піде заміж. Виходить Петро: “Возний – пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір,ю треба підпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам”. Наталка відповіла на це: “Будь же… мені вірним, а я навік твоя”.
Підходять возний, виборний і Терпелиха. Наталка говорить, що тепер уже не піде за возного. Петро їй: “Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!… Ми з тобою виросли вкупі у твоєї матері, ніхто не воспретить мені почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив – все твоє! Щоб пан возний ніколи не попрекнув тебе, що взяв бідну… Прощай!.. за мене одправ панахиду”. Наталка говорить, що її життя теж закінчилося. Возний, побачивши щиру любов дівчини й парубка, відмовляється від Наталки й “уступає” Петру: “Где два б,ються – третій не мішайсь!” Терпелиха благословляє дітей. Наталка говорить: “Коли кого любиш, того ніколи не забудеш”, та співає свою улюблену пісню “Ой я дівчина Полтавка”.