Іван Котляревський
1769-1838
Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться.
О, як моє болить серце,
А сльози не ллються.
Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу,
Тілько тоді і полегша,
Як нишком поплачу.Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерть не забуде…
Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі.
Чи щаслива ти билинка,
Що росте на полі?
Що на полі, що на пісках,
Без роси на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!
