Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу.
Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933 Книга про народження Марії I Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі.
1943 рік 26/Х/ 1943 Сьогодні я знову в Москві. Привіз з Києва стареньку свою матір. Сьогодні ж узнав од Большакова і тяжку новину: моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки. Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскне. І не тому тяжко, …
Тодi мало бути бiльшовицьке повстання проти гетьмана i нiмцiв, хтось виказав, що воно почнеться й покотиться Пслом, а центр у Сорочинцях, до Гадяча, спалахне цiла округа. Бездонний день клечальної суботи горiв i голубiв над селом, з лiсу везли на возах клен-дерево, лiщину, дубове галуззя, терен, зелену траву, хати чепурили до клечальної недiлi, подвiр’я пахло в’ялою …
Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу розбив штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило, на березі стояла стара …
І Бачу, як ти виходиш з своєї гірської оселі й дивишся вниз. — Терезо! — гукає тебе мати, а ти стоїш не озиваючись. — Терезо! А ти посміхаєшся комусь. Вітер гуляє в Рудних горах. Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір’ях, і облизане каміння сміється до сонця.
I Славний видався ранок: хто вмер, то ще й каятись буде. Сніги тікають, дзвенять струмки, все навкруги протряхає, парує. Небо оновляється — засиніло зовсім по-весняному. Сад мій стоїть ще голий, але вже набряк соками, налився, ось-ось розкриються бруньки. — Здрастуй, — кажу йому, знімаючи шапку. Щоранку знімаю перед ним свою заячу шапку, зав’язану вухами на …
Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін; ще стоїть на узвишші посеред міста сірий масивний БЧА — Будинок Червоної Армії, де згодом на місці, розчищеному від руїн, буде запалено вічний вогонь на могилі Невідомого солдата.
На польовому току, де ворохи зерна поналивані, сказали Кухаренкові, що його викликають у район. Важко стояв серед току, вуса висіли аж до землі, такий був похнюплений. Легкова в ремонті, міг би взяти одну з вантажних, що возили зерно на елеватор, але соромно брати вантажну для такої поїздки. Під рукою була бригадирова однокінна бідарка — нею …
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Людське життя… Воно як свічка: дмухнув вітер, і — вгасла. Тільки ж одна од першої до останньої хвилини присвічувала людям до праці, побіля неї майстрували колиску, розчісували косу, писали вірші. Інша підпалила сусідові стріху. А ще інша — прокуріла десь у глухім кутку і здиміла, не віддавши нікому жодного променя.