ПЕРША ДІЯ
До Рини прийшла подруга Уля, і та їй повідомила, що брат Мокій збожеволів від української мови, мріє до прізвища Мазайло додати «Квач». А батько навпаки малоросійське прізвище хоче змінити і шукає вчительку, щоб навчила його говорити правильно російською мовою.
Увійшла мати. Вони з донькою вирішують посилати телеграму тьоті Моті (Мотрона Розторгуєва) в Курськ, щоб приїздила.
У Рини ж виник інший план: щоб Уля закохала в себе Мокія.
Заходить Мокій – юнак з чорним висипом під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима. Рина їх знайомить, говорить, що Уля хоче запитати, що означає слово «бразолійний» (темно-синій) та «бринить». Між ними зав’язалась розмова про кіно, про афіші, на яких перекручують українську мову. Пішли в кімнату до Мокія.Ускочив Мазайло. Розповів дружині та доньці, як ходив до загсу, де йому дозволили змінити прізвище, потрібно тільки подати заяву, купити марок на 2 крб. та чекати публікацію тиждень чи два. Рина говорить, що до публікації краще Мокію нічого не говорити, а тим часом скликати родичів на сімейну раду – сестру матері Мотю із Курська та дядька Тараса із Києва. Мати ж відмовляє, бо у дядька Тараса і «кури по-українському говорять», Мокій, мабуть, у нього вдався.
Раптом до них вийшли Мокій та Уля, які зібралися в кіно.
ДРУГА ДІЯ
Два дні потому Рина допитувалася в Улі, як пройшло побачення. Також говорить, щоб та прискорила процес – закохала в себе Мокія, аби він забув взагалі про українську мову, а мріяв її очима, бюстом тощо. Рина покликала Мокія, а сама вийшла. Улі довелося сказати, що прийшла по українську книжку. Хлопець їй розповідав, яка милозвучна та багата українська мова. Наприклад: до слова «говорити» можна дібрати аж 30 синонімів. У двері подзвонили вже втретє. Уля пішла відчиняти.
Коли повернулася, то за нею йшла суха, потерта дама в довоєнному вбранні, сказавши, що вона Баронова-Козино, її найняв батько дати кілька лекцій з «правильних проїзношеній». Вона не запам’ятала прізвища, але «…Він ще казав, що не треба запам’ятовувати прізвища, бо не сьогодні-завтра має змінити його у загсі на інше…». Мокій говорить: «Однині… у мене папи немає!»
Увійшов Мазайло, сказав молодим людям, що йому потрібна ця кімната. Мокій жаліється Улі, що він самотній, немає до кого слова промовити. Запропонував дівчині «українізувати» її, адже в неї все українське: очі, губи, стан. Почав це доводити за допомогою науки антропології: «…Українці здебільшого високого зросту, стрункі… а ви хіба не стрункі?.. довгоногі… Нема гірш, як коротконога жінка… круглоголові, довгообразі, високо — та широколобі, темноокі, прямоносі. Рот помірний. Невеликі вуха… Як про вас писано…»
Уля відповіла: «Українізуйте, Моко». Мокій запевняє дівчину, що, вивчивши мову, вона стане більш культурною, корисною.
Мазайло увів Баронову-Козина. Почалося заняття (відкрили сторінку 47 книжки і почали читати вірш «Сінокос»). У Мини не виходить звук «r», говорить, що те саме «ге» увесь вік йому пекло і кар’єру поламало: «Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася…: познайомте мене… Почувши … «ге» — одвернулась, скривилася».
В іншій кімнаті, відкривши двері, Мокій вчить Улю правильно вимовляти звук «r» — українською (як «х»). На останок Мока говорить: «Завтра, Улю, відбудеться друга ваша лекція. При одчинених дверях…» А потім у нестямі кричить до батька: «У криницю його!.. З новим прізвищем!..»
Убігли мати й Рина. Почалася катастрофа. Почули дзвінок – тьотя Мотя приїхала. Запитує. Що таке на вокзалі робиться: замість «Харьков» написано «Харків». «Нащо. Питаюсь. Навіщо ви нам іспортили город?»
Перейшли до дискусії стосовно прізвища. Мокій говорить, що у діда було прізвище Мазайло-Квач, отож треба додати Квач.
Задзвонив дзвоник. Вернулася перелякана Рина зі словами: «Дядько Тарас приїхав…». Мати й Рина почали кричати, щоб дядька не пускали. Але він уже був у дверях: «…Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому… Всяке тобі штокає, какає…»
ТРЕТЯ ДІЯ
Третього дня Рина зустріла Улю на порозі: «Зараз у нас буде дискусія – чи міняти прізвище… тьотя Мотя викликала Моку на дискусію». А Мокій запросив ще комсомольців. «Добре хоч з дядьком посварився за стрічку, за якийсь там стиль…»
Рина бачить, що замість закохати в себе Мокія, Уля закохалася сама, почала вивчати українську мову. Рина навчає подругу: «…На межі його паси… Затумань йому голову,.. щоб як п’яний ходив!.. Щоб ідіотом ходив!»
У кімнаті зібралися усі. Тьотя з дядьком почали сперечатися про те, якою мовою говорили козаки. Їхню суперечку перервав дзвінок. Увійшли комсомольці: один – з текою (Аренський), другий – з футбольним м’ячем (Тертика), третій – з газетою (Губа).
Тьотя запропонувала обрати президію – «предсідатєля». Її і обрали. Вона говорить, що потрібно примирити батька з сином. Але Губа раптом крикнув, що за голову пропонує Тертику. Проголосувавши, обрали-таки тьотю. Почалася дискусія навколо мови. Тьотя: «А якби ви знали, якою огидною, репаною мовою вони говорять на сцені (про акторів у театрі). Невже й ваші українці такою говорять? Жах! До речі, невже правда, що «акушерка» по-українському «пупорізка»? Невже «адвокат» по-вашому «брехунець»?..»
На це дядько Тарас відповів, що «акушерка» по-українськи «повитуха». А от російського варіанту немає, бо це слово запозичене, французьке.
Проголосували – і закінчили дискусію. Тьотя пропонує на зборах придумати прізвище, більш людське, ніж «Мазайло».
Мокій пропонує додати ще й другу половину – Квач. Почали голосувати, Уля вибігла, так і не піднявши руки.
Дали слово дядьку. Той згадав про діда-запорожця, запропонував залишити хоч корінь «маз», тоді він проголосує «за» зміну прізвища. Ще раз підняли руки – вирішено міняти. Почали пропонувати прізвища: Де Мазе, Фон Мазел, Мазайлович, Мазайленко, Мазанський. Зійшлися на «Мазєнін». Всі крикнули – ура!
ЧЕТВЕРТА ДІЯ
Четвертого дня прибігла Уля – зворушена, весела. Говорить Рині,що закохала в себе Мокія, розказавши вірш Грінченка, якого т ой довго шукав і не міг знайти. Мокій запропонував разом жити.
Рина говорить подружці: «Сьогодні, зараз ти кажеш Мокієві, що їдеш жити до тітки в Одесу… розумієш? І тільки тоді, коли він погодиться змінити своє прізвище на Мазєніна, ти не їдеш?». Бо Мокій подав заяву, щоб йому залишили старе прізвище.
Мазайлиха до Улі: «Ви йому потрібна не на коханнячко,.. а тільки на те, щоб робити на вас українізацію…»
Тьотя: «Боже!.. По-моєму, прілічніє бить ізнасілованной, нєжєлі українізірованной».
Мокій та Уля. Дівчина говорить, що їй потрібно їхати до тітки в Одесу. Мока говорить, що все зробить для того, щоб вона залишилася. Але Уля сказала: «Прощайте!..» — і пішла.
Ускочили тьотя, Рина і мати. Незабаром Мазайло з газетою. Тьотя читає урочисто: «Харківський окрзагс на підставі арт. 142—144 Кодексу законів про родинну опіку та шлюб оголошуєм громадянин Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на Мазєнін…»
Тьотя пропонує газету вставити в рамку за скло.
Прийшла Баронова-Козино з букетом квітів привітати Мину. Навстіж розчинилися двері – од старих Мазайлів і од Мокія. Разом всі увійшли. Почалися привітання. Мока стоїть осторонь. Тьотя прибила на стіну газету в рамці. Всі радіють.
Раптом увійшли Тертика, з м’ячем і з газетою «Комсомолець України», Губа і за ними Уля. Запитали, що за шум. Тьотя показала на газету і запропонувала прочитати.
Губа читає: «За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазеніна…». Ойкнули.
Тертика до Мокія: «А ми прийшли врятувати тебе од міщанської стихії… Ближче до комсомолу! Держися комсомолу! Верни руля на комсомол! Ну?». Уля сказала, що це вона покликала комсомольців на допомогу, і що до тітки вже не їде.
Мокій до Улі: «Ну, Улю!.. (До комсомольців). Присяги не кажемо тепер…»
Губа: «Знаю. Це з вірша Яновського:
Десять літ будуєм владу Рад.
Маяком стоїть УСРР.
Нація не піде вже назад!»
Тертика: « Навпаки, скоро скажемо всім Мазеніним: гол!»
Ударив м’яча. Губа підбив. Мокій і собі. Уля собі.