Михайло Коцюбинський
1864-1913
Біографія
Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1913) — видатний український письменник. Народився у Вінниці в бідній сім’ї дрібного чиновника; дитинство провів в українських містечках і селах Поділля, за місцем служби свого батька. У 1880 закінчив духовне училище — бурсу (в Шаргороді, колишньої Кам’янець-Подільської губернії); продовжувати освіту йому не вдалося, оскільки він повинен був піклуватися про свою велику сім’ю (батько до цього часу втратив роботу, мати осліпла).
Це примусило майбутнього письменника зайнятися після переїзду сім’ї до Вінниці приватними уроками, а знання свої посилено поповнювати самоосвітою. Ще в дитинстві захоплювався Коцюбинський українською літературою, а також і російською народною літературою, крім того читав і захоплювався Фур’є, Фейєрбахом та ін.
Живучи у Вінниці, Михайло встановив зв’язок з народною налаштованою молоддю; це звернуло на себе увагу поліції, яка почала його переслідувати ( справила в нього обшук, взяла підписку про невиїзд і позбавила його права вступити на службу, так що Коцюбинський займався переважно приватними уроками). У 80-х рр.. український письменник брав участь у «ходінні в народ». До цього часу відносяться його перші літературні досліди: «Андрій Соловейко, або вчення світ, а невчення тьма» [1884] і пізніші — «21 грудня, на введення», «Дядько та тітка». Вони написані під сильним впливом українських письменників: Марка Вовчка, особливо Івана Нечуй-Левицкого та ін.
У цих — ще учнівських — творах письменник проводить свої народницько-просвітницькі погляди. Наприкінці 90-х рр.. Коцюбинський вирішує впритул зайнятися літературною роботою, здійснює поїздку до Західної України (Галиччинп). Тут він сходиться близько, минаючи радикально-демократичний і революційний течії (Іван Франко, М. Павлик та ін), із представниками і печаткою так зв. народовців (націоналістичне та опортуністично-угодовська, лойяльное по відношенню до австрійської монархії напрямок, що відбиває ідеологію західно-української буржуазної інтелігенції). Коцюбинський почав співробітничати в їх журналах «Дзвінок», «Зоря» та інші, де поміщав оповідання і вірші для дітей і основні твори першого періоду своєї літературної діяльності (на Україні, в умовах Російської імперії, українські друковані органи були заборонені).
Літературні виступи дали можливість українському письменникові зв’язатися з деякими діячами національно-культурного руху (М. Комаровим та ін); останні і допомогли йому влаштуватися на службу. З 1892-1897 Коцюбинський працює в комісії з боротьби з філоксерою, спочатку в Бессарабії, а потім в Криму. Займаючись у цей період літературою, він одночасно приймає участь у нелегальній націоналістично-культурницькій організації (так зв. «Братство Тарасівців»), яка не виявила себе ні громадською активністю, ні чіткістю платформи і незабаром розвалилася. У ідеалізованому вигляді завдання цього братства представлені у казці Коцюбинського «Хо».
Залишивши через хворобу філоксерну комісію, Михайло Коцюбинський переходить на газетну роботу в якості керівника контори видавництва і відповідального літературного співробітника газети «Волинь» (у Житомирі). Безпринципна і матеріально незабезпечена провінційна газета не задовольняє Коцюбинського, він скоро її покидає і переїжджає на постійне проживання до Чернігова, де насилу отримує місце статистика в губернській земській управі. Там він і служить майже до самої своєї смерті.
У суспільно-політичному житті Коцюбинський безпосередньо активно себе не проявляв, якщо не вважати його діяльності в якості голови в Чернігівській філії просвітнього товариства «Просвіта». Зате він активно проявив себе на літературному фронті як борець зі старими сентиментально-етнографічними традиціями в українській белетристиці.
Михайло Коцюбинський — народник-реаліст на початку своєї творчості, згодом — носій нового напряму в українській літературі — імпресіонізму. Такий перехід обумовлюється тим очікувано-пасивним, — «споглядальним» положенням, в якому опинилася дрібнобуржуазна інтелігенція, що зазнала краху у своїх націоналістично-народних надіях і ідеалах, у зв’язку з швидким зростанням капіталізму. Нові співвідношення сил у класовій боротьбі призвели до розшарування в самій дрібнобуржуазної інтелігенції, яка в боротьбі двох основних сил грала дуже двоїсту і притому не керівну роль. Ці умови відкрили шлях для нових літературних впливів на Коцюбинського західно-європейської та російської літератур (Гі де Мопассан, скандінавци, Чехов, почасти Андрєєв та ін.) В опублікованому недавно листі до найвидатніших письменників, підписаному також його приятелем, письменником М. Чернявським, з яким Михайло Коцюбинський спільно видавав літературний альманах, він підкреслює, що настав час покінчити з обмеженістю і провінційної тематикою української літератури, з описом сільського побуту, взагалі села ; що українському письменникові необхідно взятися за обробку тем філософських, соціальних, психологічних, історичних і т. д.
Втомлива служба, яка була майже єдиним засобом для існування письменника (літературні гонорари його були надзвичайно мізерні), надірвала і без того слабке здоров’я Коцюбинського: він дуже часто хворів. Для лікування і відпочинку йому доводилося подорожувати по Європі (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Італія); в останні роки перед смертю він лікувався на острові Кіпр, де подружився з Максимом Горьким. Служба і хвороба завадили літературній плодючості Коцюбинського. Тільки в 1911 українське Товариство допомоги українській літературі, науці і мистецтву призначили письменникові двохтисячну річну стипендію, зобов’язавши його залишити службу. Але тяжка хвороба привела письменника до передчасної смерті, не давши йому закінчити ряд розпочатих творів.
Творчість видатного українського письменника Михайла Коцюбинського розділяється на два періоди: перший охоплює повісті і розповіді 90-х рр.., Коли Коцюбинський писав у народному дусі та реалістичному стилі, і другий — від 90-х рр.. до смерті, коли письменник виявив себе великим майстром-імпресіоністом і написав більшість своїх творів. Між цими двома періодами був, зрозуміло, «перехідний» етап, але виділяти його не доводиться. До творів першого періоду відносяться: повість «На віру», оповідання «П’ятизлотник», «Ціпов’яз», «Хо», «Для загального добра», «Пекоптьор», «Відьма» та ін, а також кілька оповідань для дітей («Харитя», «Маленький грішнік» та ін.) Селянин, його побут, морально-етичний і культурний рівень, з одного боку, і завдання національної інтелігенції по відношенню до народу, способи і невдачі дозволу цих завдань — з іншого — ось основна тематика першого періоду.
Нескладний сюжет, реалістично-розповідний, проста розповідь все більш і більш художньо вдосконалюється, мова стає барвистою, мелодічною. Ці якості він культивував під впливом таких українських письменників, як Нечуй-Левицкий, Панас Мирний. Правда, вже з самого початку у Коцюбинського виявляється подекуди характерна для другого періоду творчості манера імпресіоністського листа: зображення природи і більш глибоких психологічних переживань персонажів, зокрема стану безвиході (напр. Олександра у повісті «На віру», Семен Ворон в оповіданні « Ціпов’яз »і особливо Тихович в оповіданні« Для загального добра »).
Стоячи на точці зору народного положення, що кожен селянин селянинові брат, Коцюбинський в той же час помічає і економічну нерівність і взаємну ворожнечу між селянами. Він намагається художньо розкрити в оповіданні генезис цього явища. Доля цього українського письменника зіштовхує в одній сім’ї два протилежні начала селянського життя: батько, колись жив при панському дворі і заразився панською зневагою до мужика і , передає ці свої звички одному з синів — Романа. Останній, закінчивши російську школу, своєкорисливо користувався своїми знаннями. Їм протиставляється мати, колишня кріпачка, яка зберегла почуття ненависті до панів і любов до рідного, національного, до справедливості. Вона прищеплює ці якості молодшому з синів — Семенові. Різне виховання призводить до того, що Роман стає згодом багатієм, а Семен — наймитом зі схильностями до громадської діяльності і до шукань «правди-справедливості». Які ж передумови соціальних шукань Семена? По-перше, несправедливий розподіл землі, що викликав крайню потребу селянства, по-друге, віра у справедливість царя, по-третє, боязнь братнього кровопролиття, тобто революції, в якій може загинути «справедливість». Все це штовхає допитливого наймита звернутися до царя з петицією про землю, про справедливість. У відповідь він отримує від пристава кілька кривавих ляпасів. Ще раніше брат Роман підпалює хату й хліб Семена і за борги відбирає у нього землю. Семен таким чином втрачає віру в царя, а також і брата; його осягає повне розчарування. Коцюбинський не розділяє віри свого героя в царя, але у нього, як і у Семена, — боязнь революції і віра в «правду-справедливість». Крім того у нього є те, чого немає у Семена, — віра в єдину силу, яка могла б допомогти українському селянинові, у молоду народолюбческую українську «національну» інтелігенцію.
Письменника захоплювало внутрішнє психологічне роздвоєння, що визначає поведінку персонажів, і в етюді «Цвіт яблоні» [1902] він аналізує почуття і настрої письменника біля ліжка його вмираючої єдиної дочки. З одного боку, він охоплений почуттям жалю, жахом від свідомості неминучої смерті коханої дочки, а з іншого, він відчуває в собі підсвідомий процес — прагнення всі дрібниці фіксувати в пам’яті, мимоволі мислити образами, фантазувати, спостерігати вмираючу дочку з естетичної точки зору письменника, а не очима вбитого горем батька. І в лірично-драматичному монолозі, сплетений із цих психологічних протиріч, Коцюбинський показує специфічність переживань письменника-батька, який знаходить заспокоєння лише у спогляданні картини ранкової природи і зокрема кольору яблуні. Тут і в інших творах Коцюбинського отримав своєрідне віддзеркалення філософського погляду Л. Фейєрбаха на природу як універсальне джерело зцілення заблукав в суперечностях людської думки. У самій фігурі зображеного письменника не важко побачити художника-імпресіоніста, а ще конкретніше — самого автора.
Насувається революція 1905, сильне загострення класової боротьби в місті і на селі (особливо сильний селянський рух на Україні в 1902 і під час революції 1905-1906) викликали у письменника яскравий відгук, який свідчить про те, що Михайло Коцюбинський у цій боротьбі цілком став на бік революції . Він пише одне з великих своїх творів, неперевершений у літературі художній документ про революцію на селі — повість у селянських революційних настроях «Fata morgana» (перша частина написана в 1903, друга закінчена лише в 1910, передбачалася і третя частина, але передчасна смерть не дала письменникові цього здійснити).
