Жили на світі два друга: Дмитро – страшний хуліган і Павло – інтелігентний хлопець. Дмитрик у своєму спілкуванні в Інтернеті використовував лайливі слова, а Павло, мабуть, таких і не знав.
Одного разу наш хуліган, як завжди, сидів в Інтернеті. Спілкувався з Павлом і навіть зараз використовував лайку. Але все пішло не як завжди. З дисководу раптом вилізла рука і затягнула Дмитрика.
Отямився Дмитрик не швидко. Перед ним стояло два чоловіки і жінка. Раптом вона почала несамовито кричати:
— Ну і що це таке! Скільки тобі раз повторювати? Не лайся! Мої діти від тебе вже і так наслухалися!
У Дмитрика з кожним разом збільшувалися очі. А коли жінка вже не кричала, він стояв червоний з булькатими очима.
— Ну, добре, ти хуліган, але Павло! – охнула жінка.
— Ой, а Павла за що! – зойкнув Дмитрик.
— Ну ходімо, він сам тобі розповість!
Вони йшли містом, яке було схоже на їхнє, але на деревах росли не яблука, а чіпи. А будинки складалися з електросхем. Зупинилися вони вже біля замку, який був неперевершеним! Вартові відкрили браму. Дмитрик плентався позаду, а жінка йшла попереду, її підтримували два чоловіки. Нарешті вони зайшли. Посередині стояв збентежений… Павло! Червоний, як буряк, з великими очима, важко дихаючи.
— Що сталося? – спитав Дмитро і підбіг до друга.
— Ну … це … я …хотів, – промимрив Павло.
— Краще я розповім. До речі, я не сказала, як мене звуть. Я – Королева ІІ Моніторика.
— Що?! – вигукнули хлопці.
— А взагалі де ми?
— Ви в країні Інтерляндії, у місті Мережа.
— А навіщо ми тут?
— Тому що ви зробили неприпустимі помилки. Ходімо!
Тепер хлопці йшли попереду і гучно розмовляли. А жінка, тобто Королева ІІ, йшла позаду. Вони підійшли до дверей. Моніторика вийшла вперед і відкрила двері ключем. Кімната, у яку вони зайшли, була вся із золота, срібла та бронзи. А посередині на стенді лежала велика, товста книга. Королева підійшла і відкрила. Далося їй це не дуже легко.
— Ой, а ви ж не розповіли, за що Павло тут! – викрикнув Дмитро.
— За що, за що! Він дав свої особисті дані на сайті!
— Ну і що! – здивувався Дмитро.
— А те, що Кодекс Інтерляндії правило 9, абзац 3 говорить: «Нікому не давати свої дані», — прочитала Моніторика
— А що буде! – вже закричав Дмитро.
— Не кричи на мене! Буде те, що до нього можуть прийти шахраї і обікрасти. А ще гірше викрасти його! – пояснила все Моніторика.
— О, Боже ! Мені погано! – промимрив майже непритомний Павло.
Він був білий, як сметана.
— А його за що? – запитав Павло.
— А його за те, що він використовував лайку у своєму мовленні.
— Ну і що з того! У мене що права немає! – закричав Дмитро.
— Немає! За правилом 1036, абзац 5: «Не можна використовувати лайку», — знову прочитала Моніторика.
— А то що! – вже заволав Дмитро.
— А ось що! По – перше, це некоректно! По – друге, тебе можуть заблокувати. По–третє, тебе можуть знову забрати сюди, але не на п’ять хвилин, а на все життя! – впевнено говорила Моніторика.
— Ну що, тепер Ви зрозуміли! – почувся голос позаду.
Хлопці обернулися. Перед ними стояв солідно одягнений чоловік. Він підійшов до Королеви і обійняв.
— До речі, я Король ІІ Системний Блок. Ну так що, хлопці, зрозуміли? – запитав чоловік.
— Так! Нам дуже соромно за таку поведінку. Ми більше не будемо! – хором вигукнули хлопці.
— Ну добре, відпускаємо! – вигукнула Королева.
Вона прочитала закляття з книги і замахала руками над хлопцями. На них спустився туман. І вже крізь нього вони почули слова подружжя: «Бувайте і пам’ятайте наші слова».
Хлопці отямилися в кімнаті Павла. Друзі ще довго обговорювали цю подорож. І виконували все. Дмитро більше не лаявся, а Павло не був таким довірливим.
І ви, діти, це пам’ятайте! Бо ж і вас заберуть до Інтерляндії!
Автор: Сопільняк Крістіна,
учениця 5-го класу
