Тематика творів Івана Нечуя-Левицького. Короткий зміст творів.

Провідними в творчості Івана Нечуй-Левицького є такі теми:

• тема села;
• тема духовенства;
• тема інтелігенції.

До селянської теми Нечуй-Левицький звернувся уже в перших творах – повість “Дві московки”, оповідання “Рибалка Панас Круть”. У цих творах письменник продовжує традиції Шевченка, але й  прокладав нові шляхи у розвитку літератури. Автор порушив гострі соціальні проблеми, показав типові явища поміщицько-буржуазного суспільства: безземелля, податковий гніт, солдатчина, безправність.

Повість “Дві московки”(1868) – вимальовує 2 образи – Ганни і Марини, два протилежних образи. Тиха, лагідна Ганна. Після солдатчини на село повертається Василь, який згодом одружується з Ганною. Марина заздрить, бо кохає Василя. Василь змушений покинути Ганну. Сина теж відправлено на службу. Син, омосковчившись, відцурався від Ганни. Марина не могла коритися умовам; осуд від села, змушує її покинути село. Марина помирає в місті, зовсім одна.

Тогочасна критика особливо відзначала успіх письменника у створенні оригінального образу Марини. Не обмежуючись традиційними фольклорними прийомами, Нечуй-Левицький реально змалював індивідуальні риси її зовнішності.

Повість “Бурлачка” – відбито період першого пореформеного 10-річчя. Нечуй-Левицький з гнівом викриває “губернаторів мужицького поту та сліз”, які заманювали селян на сахарні, на фабрики, а там створювали надзвичайні жорстокі умови. Він показав економічну безвихідь пореформеного села, створив новий тип бурлачки, яка зазнає поневірянь. Драматична доля жінки-покритки, звабленої паном, поєднується з показом нових випробувань нової недолі – бурлакування серед чужих людей без родини, без свого кутка. Головна героїня – Василина – молода, вродлива. Батьки віддають її на заробітки – на буряки. Виділялась своєю вродою. Запримітив панич. Стає наймичкою у панських горницях. Перше кохання дівчини. Василина викинута геть (з дитиною). Вирішує тікати, позбутися дитини – кидає його. Щасливе одруження героїні – розв^,язка. Повість названа “новим творчим здобутком письменника”. У попередніх творах ми не знаходимо такого багатства розкриття характеру.

Вершиною творчості письменника у змалюванні економічного становища і побуту пореформеного села є соціально-побутові повісті “Кайдашева сім^,я” та “Микола Джеря”.

Тема  духовенства

Антиклерікальна тема у творах Нечуя-Левицького розкривається як шляхом створення яскравих соціальних типів духовенства, так і  відтворенням народного сприйняття релігії.

“Афонський пройдисвіт” (1890). Письменник показав, що житейська суєта, прагнення нагромадження грошей не поминули не лише панотців, а навіть монахів. Сміливо викрив лицемірство, грошолюбство, аморальність, кар’єризм. Головними героями – є доля 4-х чорноризців. Автор знайомить нас зі ще одним пройдисвітом – Капронідосом. Автор вимальовує 4-х отців – о.Паладій, о.Ісакій, о.Єремія, о.Тарасій. Паладій – найбільше гостро розкрито суть релігії. У минулому був священиком, аристократ з багатої парафії, володіє великим господарством, брав велику плату, вирішує стати архієреєм. Ісакій та Єремія – з бідного населення, ставши ченцями, теж починають обирати народ. Тарасій – бурсак, москаль, братається з купцями, не відмовляється пиячити з міщанами. У автора відчутна еволюція в показі духовенства, яка виявляється у переході від гумористичного способу зображення до сатиричного.

Тема  інтелігенції

Українська інтелігенція зображена у багатьох творах письменника. “Хмари”(1874), “Над Чорним морем”(1890), “Навіжена”(1891), “Гастролі”(1905), “Не однаковими стежками”(1911), “Дивовижний похорон”(1914).

Роман “Хмари” – проблема нової людини.  Зображено село напередодні скасування панщини (1848), проблема українського дворянства, система освіти і виховання. Трактування нової людини у Нечуя-Левицького своєрідне. Це трактування розкривається на образі Радюка і його однодумців – просвітяни, культурники, що обмежуються програмою “малих діл”, дбаючи про національні справи, не заглиблюючись у соціальні причини бідування народу. Ставлення письменника до героя суперечливе. Автор усвідомлює необхідність боротьби проти деспотизму і національних утисків, але побачив можливого борця лише в особі українофіла-народолюбця, методи якого не завжди ефективні. Невлаштованість селянського життя Радюк пояснює неосвідченістю, темнотою, згрубілим впливом тогочасної народної школи, засиллям шинків – це основне зло, на який єдиний засіб – просвіта, а звідси і програма героя – просвітянство.

Звертаючись до актуальних проблем суспільного життя, Нечуй-Левицький пише ряд високохудожніх творів про селянство, які є провідними у його творчості. Він виявляє новаторство, малює новий, невідомий у тодішній прозі прекрасний і величний образ позитивного героя – бунтаря Миколи Джері, бурлачки Василини, показує трагічні образи двох московок, трагікомічні образи баби Параски та баби Палажки, ряд персонажів із “Кайдашевої сім^,ї”. Широко описує побут, обставини, в яких живуть, діють і борються герої.

Історичній темі письменник присвятив драми “Маруся Богуславка”, “В диму та полум^,ї”, повісті “Князь Єремія Вишневецький”, “Гетьман Іван Виговський” та ін. У них відображено героїчне минуле нашого народу, його боротьбу проти польської шляхти і турецьких завойовників.

Вже в перших творах Нечуй-Левицький засвідчує своє новаторство. Він використовує так звану об^,єктивно-розповідну манеру оповіді і послідовно потім стверджує її в практиці української прози. Як і Т.Шевченко та Марко Вовчок, молодий письменник стоїть на засадах народності і реалізму.

Нечуй-Левицький вважав, що в боротьбі за соціальну рівність однією з найреальніших сил є селянство. Але на відміну від революційного демократизму  Т.Шевченка, який кликав “громадою обух стелить”, щоб збудити “хиренну волю”, Нечуй-Левицький не бачив тієї революційної сили, що могла б повести народ за собою. Він орієнтується на інтелігенцію. Прагне у свої

Й творчості дотримуватися принципів критичного реалізму. Він започаткував в українській літературі об^,єктивно-епічну розповідь.

У повісті “Микола Джеря” глибоко зображено суперечності між закріпаченими селянами і поміщиками, боротьбу селянства проти нових форм гноблення після реформи 1861р.

Твір є своєрідним художнім літописом життя героя, який зростає, мужніє, стає незламним протестантом. Як сказав І.Франко: “Історія всього українського селянства в тоту важку епоху написана в однім широкім образі” – образі Миколи Джері.

Микола не мириться зі своїм становищем, не кориться поміщикові, бунтує, знову виступає на захист кріпаків, підбурює односельчан не йти жати до пана. З логічною послідовністю письменник показує пробудження ненависті в Миколи до гнобителів.

Правдивий і привабливий образ селянина-бунтаря Миколи Джері з розвитком сюжету набуває нових рис. Ставши бурлакою, Микола глибше усвідомлює складність життя, класову нерівність.

Довгі роки тяжкого життя не зламали Миколу, і після реформи він палко виступає проти панства. Автор майстерно розкрив внутрішній світ героя, показуєйого сильну вдачу, незламність у боротьбі проти соціальної неправди.

Засоби творення образу Миколи Джері:

• портрети героя фіксують зміни його натури під впливом життєвих подій і гострих конфліктів;
• паралелізми між душевним станом людини і мінливими явищами природи;
• українські пісні, прислів’я, приказки невимушено й вільно входять у розповідь і допомагають висловити глибину думок і почуття персонажів.

Повість “Кайдашева сім^,,я” – відтворено сцени з життя селянської родини Омелька Кайдаша. Зображення життя темного, затурканого недавньою панщиною селянства, показ його приватновласницької психології, яка призводить до повсякчасних родинних  та сусідських сварок і чвар, визначає тему повісті.

Нечуй-Левицький не вказує шляхів та засобів, якими можна запобігти цим конфліктам, але він так реалістично зображає жах індивідуалізму у середовищі дрібних власників, та їх егоїстичну обмеженість і замкненість, що потреба перебудови суспільного ладу стає гострою й неминучою.

Хоч в основу повісті Нечуй-Левицький поклав життя лише однієї селянської родини, проте з художніх образів Кайдашів проглядає широко узагальнена письменником трагедія села взагалі.

Письменник співчуває своїм героям. Контрастом до сільського індивідуалізму, родинного розладу, злісної ворожнечі постають в повісті краса природи, ліричні сцени кохання Мелашки і Лавріна, все те, що спотворюється матеріальними нестатками, забобонами, темнотою старого села.