Тропи, як спеціальні засоби образності мови
У конкретно – життєвому зображенні дійсності, яке дають твори літератури, важливу роль відіграють спеціальні засоби образності мови. Вони допомагають письменнику втілити в словесну форму конкретні уявлення про предмети і вислови, своє ставлення до них. Це завдання виконують не тільки слова і словосполучення, вжиті у прямому значенні, а також слова і вислови, вжиті у переносному значенні, які називаються тропами (з гр. “зворот”).
В основі тропа лежить перенесення ознак одного предмета, явища, дії на інші. За допомогою такого перенесення мова художнього твору набуває особливого забарвлення і яскравості. Це відбуваєтьяся тому, що троп дає не те означення предмета чи явища, яке стало звичним, а підносить ознаки, які звичайно не виступають на перший план.
Перенесення ознак одного предмета, явища, дії на інші відбувається у тропах за різними принципами. Відповідно до цього визначають різні види тропів.
- порівняння – полягає у змалюванні особливостей предмета, явища, дії способом зіставлення з іншим, в якому ці особливості різко виявляються.
Наприклад: Т.Шевченко “Катерина”
Попід горою, яром, долом,
Мов ті діди високочолі,
Дуби з гетьманщини стоять…
Метафора та її види
Одним з найпоширеніших тропів є метафора (гр. “перенесення”). Це образний вислів, в якому ознаки одного предмета чи дії переносяться на інший за подібністю.
Наприклад: М.Коцюбинський
Там море дере свою синю одежу об скелі на білі клапті…
Отже, метафора є ніби приховане порівняння. У художній мові метафора – явище образного мислення, бо збуджує і збагачує уяву, надає сприйманню емоційного забарвлення. Метафори надзвичайно різноманітні.
Види метафор:
* уособлення (персоніфікація) – образний вислів, у якому ознаки неживої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище.
Наприклад: Леся Українка. “Осінь”
Рветься осінь руками кривавими
До далекого сонечка любого…
Т.Шевченко
Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою…
- алегоричний образ (гр. “іносказання”) – все зображене має переносне значення. Алегоричними є байки (можуть бути і ліричні твори. Алегорична мова здобула назву “езопівської”.
- символ (гр. “умовний розпізнавальний знак”) – споріднений з алегорією троп. Якщо основне в алегоричному образі є те, що він відтворює якусь сторону життя за подібністю, то символ – образ умовний. Розвинулись символи з усної народної творчості на основі паралелізму: червона калина – дівчина; сокіл – парубок. Широко застосовував образи – символи у своїй творчості Т.Шевченко: степова могила – символ героїчного минулого українського народу; буйний вітер – символ волі; тополя – самотня дівчина; барвінок – символ дівочої чистоти,
- оксюморон (оксиморон) (гр. “нісенітниця”) – поєднання слів протилежного значення
Наприклад: дорослі діти, живі мерці, невесело сміявся.
Метонімія та її види
Це друга велика група тропів.
Метонімія – (гр.”перейменування”) – це образний вислів, в якому предмет або явище змальовується способом заміни назвою іншого предмета чи явища, зв,язаного з першим зовнішнім чи внутрішнім зв,язком.
У метонімії предмети та явища зіставляються не за подібністю, а за реально існуючим між ними зв,язком. Метонімія, як засіб образного відтворення дійсності, дуже поширена в хідожніх творах.
Існує декілька різновидів метонімії:
1)Заміна найменування людей назвою місця, де вони перебувають; країни, де живуть.
Наприклад: У роки війниУкраїна протягнула руку допомоги поневоленим народам
2)Заміна найменування дійової особи назвою дії, яку вона виконує; назвою предмета, що її характеризує або виділяє з інших.
Наприклад: П.Тичина
Перо моє пісні мережить…
3)Зображення дії чи стану одним моментом.
Наприклад: Стала б я на рушник та не знаю з ким.
4)Заміна ім,.ям автора його творів
Наприклад: читати Франка
* синекдоха – один з поширених видів метонімії – образний вислів, заснований на кількісному зіставленні предметів, явищ; на заміні частиною цілого, одним предметом сукупності їх.
Різновиди синекдохи:
1) Вираження однорідної сукупності відповідним словом в однині
Наприклад: П.Тичина
Вдарив революціонер – захитався світ…
2) Заміна цілого частиною
Наприклад: В.Сосюра
Вже поставила турбіну міцна робочого рука…
3) заміна родового поняття видовим і навпаки
Наприклад: Ой піду я понад Дунаями…
* перифраз (гр. “опис, переказ”) – це такий образний вислів, в якому назва предмета чи явища замінюється описом його ознак
Наприклад: замість Т. Шевченко можна сказати – овтор поеми “Наймичка”.
* гіпербола (гр. “перебільшення”) – образний вислів, який становить художнє пербільшення розміру, сили, значення предмета, явища.
Наприклад: Леся Українка
Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі,
І так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльзи мої…
* літота (гр. “простота”) – образний вислів, який становить художнє применшення.
Наприклад: хлопчик — мізинчик
Іронія та сарказм
- іронія (гр. “прихована насмішка”) – це образний вислів, у якому слово чи група слів набувають значення протилежного основному.
Іронія є засобом висміювання життєвих явищ.
Наприклад: …Еней, таку уздрівши цяцю, не знав зі страху, де стояв…
Відтінки іронії – вона буває добродушною, з відтінками співчуття.
- сарказм – (гр. “терзання”) – угідлива, зла, гірка іронія.
Наприклад: Т.Шевченко
…Застукали сердешну волю та й цькуємо…
Епітет
Епітет (гр. “прикладка”) – це художнє означення, яке дає образне змалювання якоїсь ознаки предмета чи явища, або передає емоційне ставлення до них.
За способом змалювання ознак предметів і своїми художніми функціями епітети бувають різні:
1) Одні з них лише підкреслюють якусь характерну ознаку предмета чи явища (сизай орел, карі очі, біле личко);
2) Інші епітети пояснюють ту чи іншу ознаку відповідно до життєвої ситуації і певного художнього завдання (Леся Укріїнка: “…Все, все покину, до тебе полину, Мій ти єдиний, зламаний квіте…”);
3) Є група епітетів, які передають лише емоції, пов,язані з даним предметом чи явищем у певній життєвій ситуації (А.Малишко: “Ти знов мені снишся на стежці гіркої розлуки…”).
У народній творчості вживається багато постійних епітетів (сира земля, буйні вітри, темна нічка). Народнопісенні епітети зустрічаються і у творчості поетів – Котляревського, Шевченко, Франка.
Але традиційних, постійних епітетів у літературі мало.
Дуже багато авторських епітетів. Творцем авторських епітетів був Т.Шевченко.
Наприклад: очі голубі, аж чорні; нукчемне море; рожева зоря; кругле листя.
Найчастіше епітети витажаються прикметниками. Але бувають і епітети – іменники, зокрема, прикладки (сестра – голубонька, хлопці – молодці).