«Вознесіння» (книга перша)
Старий Сінам-ага везе до Стамбулу шістьох жінок – рабинь, на Бедестан, де продаються найдорожчі раби. Серед них і Настуня.
Султан Селім має сина Сулеймана. А той купує собі раба – Ібрагіма, який пізніше став його найкращим другом. Ібрагім був греком. Перед тим, як Ібрагіма купив Селім, він був проданий вдові, яка найняла для нього найкращих та найдорожчих вчителів. Невдовзі після смерті Селіма Сулеймана проголошено султаном, а Ібрагім став наглядачем султанових покоїв. На майдані в Бедестані Ібрагім купує Настусю, платить вдвічі дорожче. Дівчина ж не плаче, як усі, а сміється. У думках повертається до рідного Рогатина (так місто названо на честь оленя-рятівника). Батько – отець Гаврило Лісовський, мати – Олександра. За те, що вчилася донька читати у священника, батько віддав свиню, за латинь – шість. Коли був наліт татар – матір вбито.
Сулейманова мати – валіде Хафса; улюблена жінка – Махідевран. Настусю привели до Ібрагіма, але той не міг справитися з нею. Він іде до валіде, пропонує Настю султанові, та відповіла, що перевірить її.
Батько Сулеймана Селім задушив свого брата, а інший разом зі своїми синами теж задушений. Сулейман поволі звикав до влади. Валіде Хафса віддала синові все життя. Сулейман хотів мати коло себе гарну й мудру жінку, це була Махідевран. Її звали Гюльбахар (Весняна Троянда), вона була черкешенка; стала султаншею і почала називатися Махідевран (Господиня Віку), народила трьох синів, мала 70 служебок.
Настусю стали називати в гаремі Хуррем – Розвеселена. Душа в ній умерла, тіло живе, вона несвідомо обрала своїм захистом сміх. Вперше опинилася в залі прийомів, побачила султана і їй ніби жалко стало чоловіка цього. Настя співає пісню, у неї пробуджується дух суперництва. Сулейман дає їй хусточку, це значить, що дівчина повинна вночі віддати її. Кизляр-ага роздяг її і відвів до султана. Сулейман забув про неї вже вранці.
Прибув гонець. Який приніс звістку, що угорський король убив султанського послі Бехрама (пропонував здатися). Вдарили гармати на знак війни. Болгарська земля стогнала від навали. На березі Дунаю оточили місто Бєлград. Дві тисячі полонених три місяці гнали пішки до Царгорода.
Два сини Сулеймана помирають від віспи і забирають з собою любов султана до Махідевран. Настя ходить у турецьку лазню, яка зветься «хамам». Мудра уст-хатун навчає її, розповідає про султанів, про анатолійських орлів і перелітних лелек. (Лелеки летять на Україну, а орли їм не дають перелетіти. Але лелеки розумом перемагають орлів. Хуррем ставить себе поміж лелек). Настя знову співає і Сулейман дає їй хустку. Він хотів бути добрим і щедрим. Вона розуміє, що стала, як усі, але вона має всіх перевершити і перемогти. Якби ж то вона знала, як її голос терзав весь цей час його душу. Кизляр-ага почав часто водити Настю до султанських покоїв. Вона хотіла завагітніти, прагнула плоду – гіркого й ненависного. Махідевран увіпя’ла гострі нігті в лице Хуррем, назвала її «м’ясо, продане на базарі». Хуррем пішла до султана, почала плакати і про все розповіла. Він говорить Махідевран: «Іди геть, темна жінко» — і знає, що більше ніколи не захоче її бачити.
Настуні вже 16 років. Вона закохалася в султана, йшла до нього щоночі. Махідевран він не хотів бачити ні в гаремі, ні навіть в Стамбулі. Її відвезено на острів у «вічне заслання».
Султан відвертав Хуррем від грубих пісень, вона була ще й його ученицею. Настя завагітніла. Ібрагім боїться, щоб Хуррем не розповіла Сулейману, що той купив її для себе. Султан йде завойовувати острів Родос (фортеця християнських рицарів – іоннітів). Півроку тривала облога.
Хуррем ходила ще пихатіша, ніж колись Махідевран. Незабаром народжує сина – дитя кволе. Знову відчуває своє могуття. Прийняла іслам. «Де мої діти, там і душа». Від султана прийшов лист, де написано, щоб сина назвали Мехмедом.
Хуррем стає султаншею Хасекі. Тепер вона як Богородиця, до неї йшли з дарами. Султан приготував дарунок – небачену сукню з золотої парчі з діамантами і рубінами, щоб у ній зустрічала його біля трону – це було вперше за всю історію Османської імперії. Настя просить поїхати до флорентійського посла на зустріч Нового року. Поїхали вони у костюмах корсара і циганки. Підійшов Ібрагім, просив вибачення, вона сказала, що не знає його і не хоче знати.
Кинуте знічев’я два роки тому на Бедестані Луїджі Гріті слово «Роксолана» майже забулося, зникло разом із маленькою дівчинкою. Та ось вона явилася світові новою султаншею.
Сулейман фінансовим радником ставить Гріті, а державну печать передає Ібрагіму. Вперше візирем став грек і раб.
Роксолана народила доньку. Просить влаштувати весілля султанської сестри Хатіджи та Ібрагіма. Роксолана не могла бути на весіллі, бо занедужала. Народила ще одного сина – Селіма. Захотіла побачити весілля — і султан звелів відновити урочистості.
Сулейман винен яничарам платню за три роки. Яничари є тією силою, яка лякала Європу. Вони спалили палац Ібрагіма. Сулейман вирушив на лови. Мехмед вже почав говорити, але чужою мовою. Настя тепер на все життя була прикута до цієї землі.
Роксолана гостювала у падишаха цілих два місяці. А валіде (мати) в цей час звеліла зібрати найдовіреніших, запитувала: «Доки ви будете терпіти? Гуярка труїть мого царственного сина…». До Сулеймана прийшов Гасан і сказав, що сьогодні яничари уб’ють султаншу. Султан заплатив їм і вони негайно видали невірних.
Роксолана народила третього сина – Баязида. У двадцятирічної Насті тоді з’явилася думка про велич. Ібрагім стає новим кизляр-агою. Роксолана хоче бачити Гасана. Він заговорив рідною (українською) мовою. Вона назначає його своїм слугою на волі. Насправді ж його звати Василем. Він опинився на перехресті всіх таємничих вістей.
Приїздить посол від польського короля. Роксолана наказує йому розвідати про рідне місто і сім’ю Лісовських. Той повідомив, що місто у руїнах, церкви спалено. Вона дає гроші на відновлення церкви.
Ібрагім прислав дарунок Роксолані, вона його повернула. Сулейман збирається на Угорщину. Виправдовувався тим, що захищає віру, але в душі був задум стати єдиним володарем світу. Вельможі піднесли султанові ключі від столиці Угорщини – Буди.
У Роксолани вмерла ще не народжена дитина, вона захворіла, вигнала Сулеймана. Той іде в прийомний зал і вибирає Гульфем. Починає щоночі її кликати. Роксолана вмовляє Кінату купити у Гульфем одну ніч з султаном і пішла до нього. Від Гульфем не лишилося нічого.
Роксолана одужала і пішла до Сулеймана. Ожила, щоб боротися і перемогти. Султан став найближчою людиною. Він іде на Дунай утихомирити угрів, потім з Угорщини посунули на Відень. Але неспроможні взяти місто. Султан звелів відступати. Повертався до Стамбулу крадькома, мов злодій. Боявся зустрічі з Роксоланою (це вже 25-річна жінка). Сказав, що помилував місто. Влаштовує обряд обрізання для синів. Триватиме обряд 20 днів. Султан придбав 100 нових суконь (нова сукня для кожної молитви). Спочатку обряд цілування султанової руки, несли дарунки – це було змагання у вигадливості. Роксолана народила ще одного сина – Джихангіра.
Знов у похід на Відень, забрано й Ібрагіма. Європа готувалася до відсічі, весь світ піднявся проти Османів. Султан мав би збагнути, що з Ібрагімом може виграти тільки змагання у грабіжництві. Військо султана тікає, але до столиці вступив ще з більшим тріумфом, ніж після першої невдачі. Занедужала валіде. Прибув посланець від імператора Карла. Його прийняв Ібрагім, він говорить, що все в його руках, що султан навіть одягається гірше, ніж він, що приборкав свого повелителя.
За місяць по смерті валіде повів султан Роксолану до кадія і заявив, що бере цю жінку в жони. Одного разу ввечері султан покликав до себе Ібрагіма, вони випили. Ібрагім почав розповідати, як Роксолана потрапила в гарем. Ібрагіма вбивають. Стамбул завмер – і приборканий лягав до ніг Роксолани.
«Страсті» (книга друга)
Від Ібрагіма не лишилося нічого.
Прибуває венеціанець малювати султана, султаншу і дочку; султана – в темній барві крові, Роксолану – у сукні (після Родосу подарованій) і на собі всі коштовності. Так і прийде Роксолана до нащадків не з картин венеціанця, а з гравюри невідомого художника з цієї картини.
Діти росли і відходили від неї. Але немає між ними братської любові, а лише суперництво. Роксолана просить, щоб її син Баязид з вихователем Гасан-агою поїхали до м.Рогатина – але побачили вони там суцільне пожарище і руїни, церкви поруйновані. Роксолана наказує Гасанові викуповувати всіх наших людей, яких знайде в Стамбулі. Згадала про Рустема – раба, якому даровано титул паші. Зараз він мав приїхати і навчити їздити на коні дочку – Міхрімах. Рустем повертається до Стамбулу сповнений гордості – має звання візира. Коли він вчив Міхрімах їздити верхи, то побачили пожежу. Впіймали паліїв – козаків, серед них був і Байда. Міхрімах передавала їм їжу і вино, коли їх ув’язнили. Роксолана захотіла бачити Байду. Вони з султаном пішли в підземелля. Козаки були людьми, що не бояться самого чорта. Пропонує Байді дочку в жони і воїнів, щоб захищати українську землю від кримчаків, але для цього він повинен змінити віру. Байда відповів: «На віру твою погану, на всіх вас! – І плюнув їй під ноги». Султан наказує вбити його, але всіх, хто був з ним відпускає. Доньку Сулейман видає заміж за Рустема.
Ще ніколи Османська імперія не була такою безмежною. Лише одну людину в імперії не зачіпали закони Сулеймана– Роксолану.
Рустема називають «дамат» — султанський зять. Його всі зненавиділи, як колись Роксолану. Гасан привіз Роксолані листи Мустафи (син султана від першої жінки), який писав до яничар, піднімаючи їх проти султана. Коли листи попали до Сулеймана, той відправив Мустафу в далеку Амасію.
Над Мехмедом (найстарший син) від народження тяжіло переконання, що він спадкоємець трону. У цьому кволому тілі жив залізний дух Османів. Отримав собі помічника – Соколлу. Хотів ще, щоб його боялися. До матері листи слав щодня. Мехмед готував бенкет. Пив і пив, не п’янів. Помер, не встаючи від учти. Темрява поповзла в душу Роксолани (їй вже 38 років). Султан був невтішний.
Роксолана їздила по Стамбулу, на місці невільничого ринку наказала збудувати притулок для бідних і лікарню.
Світ знав її дедалі більше і більше, але для рідної землі залишалася невідомою. Султан два роки провів у поході, завоював 31 ворожий город; повернувся постарілий, хворий.
Мустафа виріс серед яничар, оволодів умінням вести війну. Він запрошує Джихангіра відвідати його в Амасії, той погодився. Джихангір не пив, тому для нього готували конопляне листя. Він нікого не пам’ятав, тільки б бути коло Мустафи. Сулейман запрошує до себе Мустафу, Селіма, Баязида, Джихангіра ніхто не міг знайти. Мустафу задушено, проголошено спадкоємцем Селіма. Семирічного сина Мустафи теж задушили. Джихангір тужив за Мустафою, згодом помер. Поховали поряд з братом Мехмедом. Царство султана звали «царством жінки».
П’ятдесят років налетіли на Роксолану, мов орда. До неї приїздить князь Вишневецький, говорить: «Султан не бере моєї землі, бо немає чоловіка, який сповняв би там волю. Таким чоловіком можу стати я».
Султан повертається з походу, влаштовано зустріч. Сулейман дивився і не бачив нічого. Роксолані стало страшно – зоставалася сама на цілім світі. Султан мовби живий, але до свідомості не повертався, а все-таки ожив.
Роксолана сказала: «Слід вважати його мертвим». Султан дізнався про зраду жінки, пише їй листа, йде до неї, падає на коліна.
До Роксолани привели дівчину Нурбан, у неї неземна краса. Два роки вчила її мови, співу, танцю. Послала в гарем до Селіма. Але не знала, що колись та стане так само всемогутньою султаншею. Коли б знала, ніколи б не зробила цього, бо хотіла, щоб Селім одурів коло Нурбан.
Для Баязида люба була лише Анатолія, жив у Бурсі. Послав гінців до Селіма, щоб зійтися у двобої, — і хай битва вирішить, кому зайняти трон. Але Соколлу просить у султана і одержує три тисячі яничарів і сорок гармат. Баязид утікав, прибув до Казвіна лише з синами, тому що його людей не пустили перейти Аракс. Зустрічали з музикою і співами.
Султан прислав людей до шаха, щоб той видав втікача. Шах відповів, що нікого немає на його землі.
Шаху здалося, ніби рибина підскочила з басейну і засміялася. Зрозумів тоді Тахмасп, що та сміялася з нього, бо він захищає заколотника. Видає Баязида – його і малих синів задушено.
Але Роксолана вже не бачила тіла свого улюбленого сина. Сулейман прийшов до Роксолани вночі. Кат оплакував свою жертву. Роксолана лежала в ліжку. Була така безсила, що не могла навіть сказати султану про ненависть до нього. Вона померла не від часу, а від страждань.
*** Роксолана – тому що тоді так називали руських людей.